Особливості догляду за дітьми з афективно-респираторними приступами в будинку дитини

У Будинку дитини перебувають діти від 0 до 4 річного віку. Особливе місце серед загальних станів малюків займає синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, для означення якого іноді його поява зумовлена фактом незрілості нервової системи, в інших випадках він є проявом різноманітної патології і входить у симптомокомплекс захворювань різного генезу. Затримка темпів мієлінізації призводить до надлишкового “розлиття” імпульсу під час збудження – генералізації, що веде до втягнення додаткових структур ЦНС при реалізації нервового імпульсу, і формує симптоми пірамідної, екстрапірамідної і мозочкової недостатності. Синдром підвищеної нервово - рефлекторної збудливості зустрічається майже у половини доношених новонароджених, більше третини дітей з гіпоксичними ураженнями головного мозку.

Поняття “неспокійної дитини” з ростом останньої в неврології зазнає трансформації з підвищеної нервово - рефлекторної збудливості дітей   першого року життя у афективно-респіраторні напади, церебрастенічний синдром, порушення поведінки і мінімальну мозкову дисфункцію у більш старшому віці.

 При припадку під час плачу малюк різко затихає, відкриває рот, з якого не вимовляється звуків. Часто при нападі затримується дихання на 30-45 секунд, іноді довше, потім слідує судомний вдих і малюк кричить далі. За час затримки дихання малюк може збліднути або посиніти, залежно від обставин.

Важливо зібратися і надати малечі необхідну допомогу. Щоб це зробити правильно, потрібно коротко поговорити про механізми і причини нападів.

Типи нападів.

Припадки поділяються на дві великі групи — бліді і сині. Збліднення зазвичай виникає через больових реакцій через падінь, забитих місць або уколів, на кілька секунд випадає пульсова хвиля. Ці види АРП схожі на непритомність у дорослих і надалі перетікають в них.

Посиніння при АРП виникає частіше і зазвичай виникає при кризових періодах у дитини при невдоволенні, гніві, люті. Якщо  дорослі відмовляються робити те, що хоче малюк, він для притягнення до себе уваги починає сильно плакати або кричати. При надмірно глибокому диханні відбувається зупинка на вдиху, через нестачу кисню малюк може злегка посиніти. Через кілька секунд дихання нормалізується. При затяжних нападах через гіпоксію відбувається або підвищення тонусу м'язів, тоді діти вигинаються дугою, або тонус різко знижується і дитина починає «обм'якати» на руках. Частота епізодів може бути різною — від одного нападу раз на кілька місяців до декількох нападів на день. Часті напади небезпечні в плані переростання в епілепсію.

Найчастіше, прогноз аффективно - респіраторних судом абсолютно сприятливий. Це доброякісні пароксизми, переважно не потребують специфічного (протисудомного) медикаментозного лікування.

Зауважу:
- напад легше запобігти! Намагайтесь прогнозувати реакції малюка, ухиляйтесь вибуху емоцій - практично завжди можна зрозуміти: дитина голодна, втомлена ...

- використовувайте прості прийоми перемикання уваги, відволікання або здивування малюка  (знайдіть в собі актора), набагато швидше дитина зреагує на ваше яскраве ігрове прохання щось зробити або кудись подивитися, ніж на наказ припинити плач.

     Ласкаве звертання обслуговуючого персоналу сприяє розвитку позитивних емоцій, гарному настрою . У дитини раніше розвиваються навички охайності, швидше закріплюються умовні рефлекси і формується друга сигнальна система. Фізичні методи впливу включають режим дня, лікувальну фізкультуру, водні і загартовуючи процедури, достатню фізичну активність і перебування на свіжому повітрі.

Під час пароксизму - не піддавайтеся паніці та не метушитися! Цей вид нападу не є небезпечним для життя і швидко закінчується самостійно. Доцільно використовувати наступні рефлекторні методи: легенько поплескати по щічках, полоскотати, ніжно пощипати за вушко, обережно подути на обличчя , побризкати на дитину водичкою.

На психолого–соціальний стан дитини впливає благополуччя між особистими взаєминами серед персоналу, адекватний педагогічний підхід та допомога психолога. При цьому об’єм і напрям соціальної адаптації змінюються в міру росту дитини.